Після відходу Блаженнішого Любомира (Гузара) у вічність – був потік інформації. Всі кидали Його цитати, улюблені фрази, фото й іншого роду матеріали.
Пройшло два тижні від дня смерті. В повітрі ще де-не-де виринає ім”я кардинала Любомира, котре помалу зникає. Саме в такий час, мені також захотілось згадати про Нього. Написати декілька рядків невеличких спогадів і відчуттів, почуттів і переживань.
Особисто з Ним не зустрічалася. Та був рік і день, коли мала можливість Його побачити вживу.( :-) ). На той момент я вже була членкинею спільноти ЛМГО “Українська молодь – Христові”. Чергові духовні бесіди. Напередодні не надто акцентували на особі гостя, бо особа старшого віку і могло підвести здоров”я. Та, це не завадило великій кількості молоді різного віку прибути в наші стіни.
28 січня 2012 р.Б. – історичний день для спільноти, для багатьох,хто мав можливість прийти. Саме в цей день блаженніший Любомир завітав до нас в гості. Людина – інтелектуально багата, мудра, розумна, в душі молода, старійшина нашої Церкви, порадник і друг, БАТЬКО. Але, при всіх свої знаннях і регаліях – залишався простим, відкритим і щирим. БУВ ЛЮДИНОЮ!!! В залі ніде було яблуку впасти, а люди прибували та прибували. Не знаю,як ми тоді всі помістились.Це не має вже значення. Перед нами була особа з ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ. ТОЙ, котрого слухали всі – і прості миряни, і можновладці; віряни нашої Церкви,так і інших конфесій.Його поважали всі та прислухались до думки.Мав велику повагу і з за кордоном.
На той момент, не цілковито усвідомлювалося, розумілося величину тієї зустрічі. Тоді були свої переживання, хвилювання, почуття. Цей день, для мене став до певної міри поштовхом. Власне робила перші кроки в написанні текстів, зйомках. Ця зустріч, цей вечір – одне з перших масштабних відео та репортажу. Всередині вирувало море незвіданих емоцій. Та, подолавши всі “перепони”, вдалось це зробити. Опісля, мало-помалу стала аніматором-журналістом.
Тепер, укріпившись у вірі, зміцнившись на дусі усвідомлюю, що це був за день. Тож, коли з”явилась перша інформація про відхід у вічність Блаженнішого Любомира – був міні-шок. У голові виринало море питань: КОЛИ,ЩО, ЯК тощо? Тяжко було повірити почутому, побаченому. Потім, все трішки стишилось. А, наступного дня, разом із Молодіжним хором Сбору Святого Юра зустріла Його і відспівала панахиду. Співалось якось по-особливому: легко та з трепетом.Описати важко, що відбувалося в душі, на серці. Та ми служили нашому Владиці востаннє. І тому, мали особливий обов”язок і завдання . Три дні – перетворилися в один суцільний день. Особливо п”ятниця зі суботою. Стоячи біля Його труни та вдивляючись у обличчя, бачила легку усмішку. Навіть у ці дні Він усміхався. Блаженнішому Любомиру не було чого тужити, адже Він пішов до дому, до ТАТА.
Молитва, вервиця людей, тиша, спокій. Час для роздумів, аналізу, розважань, усвідомлення, знаходження відповідей на питання. А ще, умиротворення та затишок, спокій на серці та душі.
Любомир Гузар – мудрий старець із сивиною в бороді, сліпий фізично та зрячий душею. Навіть, у скорботні дні – об”єднав усіх.
“Блаженніший Любомире, моли Бога за нас грішних, за наших хлопців на сході, за Україну, яка ніколи не була Тобі байдужою”.
